Облога Нового Бихова і Могильова 1655 р. війсками ВКЛ

 
Витяг з листа написаного офіцером литовської армії з нижнього міста Могильова 19 лютого 1655 року.

Extrait d'une lettre écrite par un officier de l'armée de Lithuanie, logée dans la ville de Mohilow, le 19 février 1655

Не зважаючи на сувору пору року Король польський знайшов доречним вивести військо в поле аби відвоювати декілька втрачених міст по Дніпру і Двині, віддав відповідний наказ князю Радзивілу, великому гетьману Литовському, який, виконуючи наказ, став зі своїм корпусом в 15 тисяч чоловік перед Новим Биховом - містом на Дніпрі, зайнятим Золотаренком, свояком Хмельницького, тим, що представляв його, коли трактували про піддання московитам; Цей ватажок мав із собою  6 полків піхоти, всього 5 тисяч чоловік, не рахуючи жителів цього міста, яке розташоване на березі річки і має укріплення з 7 бастіонів, великих і малих. Та ж сторона, що виходить до річки, укріплена лише частоколом з дубових колод із земляним парапетом з внутрішньої сторони. Саме тут вирішили штурмувати місто. Князь Богуслав Радзивіл з інженером і іншими рекогносцирував це місце і потрапив під мушкетний залп та так, що кулею йому відірвало два пальці на лівій руці. І на цьому ж місці загинув майор Корменський, якому куля пробила пах. Тим не менш все було готове до штурму і князь, як очільник іноземних військ наказав драгунам і піхоті робити з досок і соломи щити, ставити їх на санки і вирушати під їх прикриттям до частоколу (проламана ворогом в декількох місцях крига не завадила просуванню) і робити вигляд штурму. Штурмувати вали по-справжньому не було можливості через те, що вони були вкриті снігом і кригою, а також через велику кількість оборонців. Аби полегшити виконання цього задуму було розгорнуто ще 3 батареї гармат. Зробивши всі ці приготування, князь Радзивіл мав очолити атаку на правому крилі, а пан Гонсевський, польний гетьман, зробити те ж саме на лівому крилі. Тривога здійнялась 24 січня за півгодини до сходу сонця, коли княжич був за кілька кроків від частоколу, де до нього прилягав поганенький дерев'яний будиночок. Вочевидь ворог очікував нашого нападу і знав слабки місця в своїй обороні міста, бо поставив вздовж берегової частини міста відбірні козацькі війська з гарматами. Так що, коли в яркому місячному сяйві на тлі снігу вони побачили, як ми наближаємось, то відкрили таку шалену стрільбу, що як би вперто не йшов полк піхоти Немирича і підполковника Пжипковського, ми були відкинуті і змушені були відступити після години бою на острівець неподалік з 30-ма вбитими і вдвічі більше пораненими. Інша обставина, яка завадила успіхові нашого плану, була та, що польний гетьман, який мав бути на лівому крилі, не з'явився в момент атаки, а залишався в ліску неподалік із полком королівської гвардії і іншими драгунськими частинами, всього з 2500 людьми і це дало змогу ворогові перекинути на наше праве крило додаткові сили. Він пояснив це нічим іншим, ніж тим, що пострілу з рушниці - умовного сигналу до атаки, не було. Великий гетьман і весь корпус були цим дуже невдоволені, тим більше, що це діло мало стати для польного гетьмана першим після того, як він став на цей уряд. Після того, як наш задум провалився, ми стояли цілий день перед містом, зробивши по ньому кілька пострілів з гармат, чим наробили в місті галасу. Стояв такий мороз, шо годі було й думати про повторний штурм, настільки всі змерзли. Запалили ті дерев'яні щити, били в барабани і сурмили, на що ворог зі свого боку дав кілька залпів. За тим повернулись до табору, який був не далі, як півліги від міста, і знаходились там до 10 лютого, бо погода о цю пору року не дала змоги спробувати повторний штурм. Та до того ж бракувало провіанту і фуражу, через що мусили залишити Новий Бихів і піти на більш розлогі терени спробувати щастя біля Могильова - столиці цієї округи і найбільшого з усіх міст Польщі, які я до сих пір бачив. Минулим літом це місто піддалось московитам, при чому без будь-якого примусу, ба навіть ще до того, як їх війська прийшли під місто. Через це і навколишні міста, як Шклов, Дубровня, Орша, Копись зробили те саме. Великий гетьман знав, що в місті є два полки піхоти - Нероде та Фон Штадена, приблизно 3 тисячі людей, а до того ж деяка кількість козацької кінноти під командою пана Поклонського, польського шляхтича руської віри, котрий через певні негаразди перейшов на сторону козаків і царя, а той поставив його на чолі полку кавалерії. До того ж попередній воєвода помер, а новий на його місце не прийшов і справи управління лишались без керманича. Атакувати Могильов вивішили зненацька, ще до того, як пошириться звістка, що ми пішли від Нового Бихова, і Золотаренко міг би вийти з облоги і подати поміч. План цей було виконано вранці в понеділок 16 лютого. В декількох місцях почали штурмувати нижнє місто та й так завзято, що захисники не встигли опам'ятитись, як ми подолали слабкий спротив і увірвались в нижнє місто і вели перестрілки вже на його вулицях в різних частинах. А пан Поклонський, бачачи, що ми захопили його позицію і навіть квартал, де була його квартира, з'явився разом з кількома вершниками просити пощади. Великий гетьман радо на це зголосився і це дуже нам допомогло, бо він добре знав місто і провів наших так добре, що 3 роти гусарів або копійщиків збили ворожі заслони, увійшли в добре укріплені старе місто і замок, і, переслідуючи ворога, вийшли через ворота на іншій стороні, коли побачили що лишились без допомоги, бо відірвались від своїх. Польний гетьман, упосліджений як здавалось з биховської історії, діяв на цей раз дуже вдало, опинившись під одними з воріт старого міста, які він сподівався тримати, але спротив ворога був тут надто великий. Потрапивши під залп мушкетів так, що кулями було посічено його зброю і одяг, він мусив відступити, але залишив там свій штандарт, за яким його можна було впізнати в сутичці. Князя Бугуслава Радзивіла було поранено кулею в плече, проте куля лише подряпала шкіру, а інша пробила жупан. Його коня було поранено в голову, а маршалок його двору пан Багатка отримав наскрізне поранення кулею, коли слідував за князем, який в цьому ділі, як і в багатьох інших явив чудеса мужності і звитяги. Великий гетьман - його двоюрідний брат, діючи хоробро і обачно, так як і належить полководцю такого високого положення, звелів військам стати навпроти старого міста, яке ми і тримаємо до сих пір в облозі. Кілька разів ворог робив вилазки, щоб відігнати нас від валів і мати змогу забирати воду в Дніпрі, бо мають лише колодці та сніг, чого для такої сили людей не вистачає. Не вистачає також хліба, оскільки немає млинів, а саме старе місто розташовано на височині. Ми сподіваємось, що за кілька днів зможемо побачити кінець цієї облоги, оскільки німецькі офіцери 2-х московитських полків є дуже невдоволеними тим, зо цар їх обдурив: велів порізати ріхсталяри навпіл і прислав їм таким чином половину узгодженого жалування як повне, чим дуже роздратував цих офіцерів. Ми знайшли тут у великому достатку і на довгий час провіант, якого нашому війську так не вистачало. В місті є біля 7 тисяч будинків, в яких мешкало до 100 тисяч душ. Жителі навколишніх сіл збіглися сюди шукати прихистку, а коли отримали прощення розійшлись по домівках. Кажуть, що Золотаренко йде на допомогу московитам, але це не страшить нікого, бо у нього лише піхота, і вирішено вже зустріти його в полі кавалерією, яка у нас відмінна, особливо гусари. Цар або Великий Князь лишається весь цей час у Вязьмі, де готується виступити в похід, але багато з його людей померли від чуми і інших хвороб. І варто зазначити, що серед тих, хто радив йому цю війну живими лишилось лише 3 особи, а решта - або вбиті, або вмерли від хвороби. У нас в полоні знаходяться декілька з його хоробрих воєвод, серед яких молодий Пушкін, племінник смоленського воєводи і намісника. Це молодий чоловік, який тримається із відважною твердістю, не зважаючи на те, що лишається в полоні. Ось власне все, що тут відбулось з початку цього року.