Про караван-сараї і порядки в караванах. ч. I

з книги Ж.-Б. Таверньє, Шість подорожей у Персію. (книга I, розд. X) 

Les six voyages de Jean-Baptiste Tavernier: Ecuyer, Baron d'Aubonne, qu'il a fait en Turquie, en Perse et aux Indes, pendant quarante ans. Париж, 1713

    Караван-сараї Леванта це те саме, що наші постоялі двори, проте є одна дуже велика різниця: вони аж ніяк не мають ні такої зручності, ні такої чистоти, як у нас. Їх будуть квадратними в плані, що трохи нагадує клуатри монастирів, і майже завжди в один поверх, рідко коли в два. Великі ворота ведуть в двір, а посередині кожної з трьох сторін, прямо навпроти, справа і зліва, влаштовано велику залу чи кімнату для найбільш знатних гостей, яким трапиться тут проїжджати. По боках від цих зал є кімнати поменше, де кожний може влаштуватись осібно. Ці помешкання влаштовано дещо піднятими, немовби на парапеті висотою два чи три фути, який тягнеться вздовж всього двору, а ззаду з ними межують стайні, де частіше за все нічим не гірше, ніж у самих кімнатах. Є такі, хто полюбляє влаштовуватись саме в цих стайнях, особливо взимку заради тепла; стелі в цих стайнях влаштовано склепінням, так само як і в кімнатах і в великих залах. В стайнях проти голови кожного коня влаштовано нішу з малим віконцем, яке виходить в кімнату і через яке кожен може бачити як поводяться з його конем. В цій ніші можуть поміститись дві чи три особи і зазвичай слуги саме в ній займаються приготуванням їжі.

   Караван-сараї бувають двох родів. Одні засновані і існують за рахунок певного капіталу і працюють як наші шпиталі: в них зупиняються і їдять безкоштовно; другі - не такі. В них ти платиш за все, що спожив. Заклади першого роду зустрічаються лише від Буди до Константинополя. Засновувати їх дозволено лише матері і сестрам султана, а також візирам і пашам, які принаймні три рази були в походах проти християн. В караван-сараях цього типу, які існують за рахунок фундушів, подорожуючі чесно отримують їжу, а коли виїжджають, не повинні нічого платити, а мають хіба що подякувати доглядачеві. Але таких фундушевих караван-сараїв від Константинополя до самої Персії немає і все, що мандрівнуку можуть запропонувати, це лише голі стіни. Потурбуватись про постіль і посуд для приготування їжі ви маєте самі. Так само провізію: ягня, курку, масло, яйця, сезонні фрукти і овочі, ви маєте купити чи то у доглядача, чи у селян, які приходять з навколишніх селищ. В сільській місцевості за проживання в кімнатах караван-сараїв не платять, але в містах за це беруть досить помірну плату. Зазвичай каравани в них не зупиняються, бо стільки людей і коней вони вмістити не можуть. Зручно розміститись в них може не більше, як сотня вершників. Одразу по прибутті кожен, багатий чи бідний, має право на кімнату, бо в закладах цього роду статки проїжджаючих не мають ніякої ваги. Буває, що з поваги, або якогось іншого інтересу дрібний купчик поступиться місцем заможному купцю; але ніхто не може нікого вигнати з вже зайнятої кімнати. На ніч доглядач зачиняє ворота і відповідає за безпеку усіх, а ззовні караван-сарая завжди є хтось на варті.

    Стосовно караван-сараїв Персії я вже казав в іншому місці, що порівняно з турецькими вони зазвичай є більш зручними і краще збудованими; і до того ж вони розташовані на помірній відстані один від одного, так що знаходиш їх по всій країні. З наведеного нами опису караван-сараїв добре видно, що хоча вони і не мають таких зручностей для заможних пожильців, як наші постоялі двори в Європі, але вони зрычні для бідних, яким є вільно там зупинятись і яких не змушують їсти і пити більше, ніж вони бажають і можуть собі дозволити.

    Подорожувати в Турції і Персії можна у декілька способів: з караваном, групою в десять або дванадцять чоловіків, або самому із провідником. Оскільки я бував в Азії шість разів і перетнув її в багатьох напрямах, мені довелось подорожувати всіма способами по всіх шляхах Леванту. Найбільш вірний спосіб це приєднатись до каравану. Але подорож в цьому разі є більш тривалою, оскільки вони йдуть повільно, особливо ті, що складаються з верблюдів. Бо компанія з десяти чи дванадцяти чоловік, не обтяжених ніяким товаром, крім готових грошей, проходить в день таку ж відстань, яку караван, складений з коней, ледь пройде за два, а караван верблюдів - за чотири.

    Каравани це як наче довгі валки, в які збирається багато купців одразу, щоб вирушити в певний час із певного місця в путь і мати змогу захистити себе проти злодіїв, які в безлюдних місцевостях, через які йде шлях, часто ходять досить великими ватагами. З-поміж себе ці купці обирають старшого, який називається караван-бачі. Цей старший керує походом, призначає тривалість добових переходів і вирішує разом з іншими значними людьми суперечки, які трапляються в дорозі. Немає чесного чоловіка, який би мав бажання стати старшим в каравані. Оскільки протягом всього походу караван-бачі розпоряджається сплатою поборів, то хай би як чесно він себе не поводив, його завжди підозрюють у шахрайстві. Коли караван складається переважно з турецьких купців, в караван-бачі обирають турка; коли ж в каравані більше вірменів, ніж турків, тоді карван-бачі стає вірменин.

    Караванів є два види: такі, що складаються з верблюдів, це - переважна більшість караванів, бо верблюди є найдешевшим в'ючаком і до того ж верблюди, як я буду розповідати нижче, крім того, що коштують мало, ще й несуть вагу як три коня, а деякі - як чотири або п'ять. Але в караванах верблюдів є й коні і мули, яких купці купують для себе особисто, бо їхати верхи на верблюді приємно лише тоді, коли він біжить риссю, тоді ж коли він йде тихим шагом, їзда на ньому є незручною. Інші каравани складаються виключно з коней. При цьому якщо купці не бажають їх купувати, в каравані завжди знаходяться люди які можуть їм цих коней позичити. Прислуга їде верхи на конях, які нав'ючені менше за інших. Добрих коней за помірну ціну можна купити в Смирні: від тридцяти до шістдесяти екю. Ті ж хто не має бажання або коштів для купівлі коня, задовольняються віслюком, яких ці краї мають у достатку. Якщо йти в каравані верблюдів, то перш за все треба придбати в'ючних коней для перевозки вина. Тому що погоничі верблюдів, які майже всі є магометанами через дивний забобон не дозволяють в'ючити вино на верблюда, бо ця тварина є особливо присвяченою Магомету, який суворо забороняв ужиток вина. Вино перевозять у бурдюках, які виробляють із козлячої шкіри ворсом до середини, яка ще добре просмолюється. Часом роблять і такої шкіри, звідки ворс видаляють, але ці не такі добрі і буває що протікають.

    Погоничі верблюдів це такий розбишацький нарід, що дати собі з ними раду немає можливості, якщо не тримати їх у постійному страху покарання. Якось один такий шибеник капостив мені всю дорогу від Смирни до Тебриза, але прибувши до Єревана, я поскаржився ханові і той на місці велів всипати йому сотню різок. Лише у такий спосіб і можна наставити на добрий розум цих каналій, особливо в Смирні чи в інших містах, де французи мають своїх консулів, які приносячи скаргу місцевому каді, легко отримують справедливе рішення. Приклад кількох погоничів, яких було отак покарано, тримає решту в узді, і останнім часом вони поводять себе більш чемно.